В цей спекотний липневий день по гамірним вулицям Києва сновигала курява, заганяючи спраглих перехожих в прохолодні паби. Курява і спека не лякали його, він стояв біля під’їзду свого офісу і неквапливо курив цигарку, запиваючи дешевою терпкою кавою. Старенькі джинси, кеди, молодіжна футболка, скуйовджене русе волосся, розгублений погляд, саме так виглядав сьогодні наш герой.
Погляд ковзав по гарним жіночим ногам і швидким машинам на вулиці, але зачепитися не міг… бо в цей час мозок невпинно ґвалтували заїжджені образи піратів, ковбоїв, індіанців, гангстерів і іншого непотребу. Привиди івент-індустрії вже другий день переслідували Матвія і в день і в ночі. Робочий тиждень сценариста розпочався з термінового заходу з дуже креативним завданням, яке сформулювати замовник так і не зміг, а Матвій так і не придумав, от і доводилось шукати музу в традиційній каві і цигарці.
Поспішати в офіс зовсім не хотілось, там вже на нього чекали з сотнею запитань , на які у нього не було відповідей, а тому примруживши очі він стояв і розглядав мляве місто. Раптом серед розламів асфальтної спеки виринув оазис. Зелений шматок міражу виринув нізвідки і неквапливо поплив до Матвія. Оазис був не просто зелений, він був всіяний подарунками східних падишахів: персиками, шматочками дині, виноградом, нектаринками, сливами і яблуками. «Яке приємне марево» , - подумав Матвій, аж раптом марево насунулось на нього живим газоном і запитало: « Де у вас тут агенція «siverB»»?.
«Гінця з хорошими новинами не чіпатимуть» - , подумав наш герой і забрав фруктовий оазис в офіс. Далі був лемент захоплення, звуки відкоркованої пляшки, аромат вина і фруктів. Офіс млів над соковитим подарунком.
Матвій же ,викроївши час, шукав хоч якусь ниточку ідеї в інтернеті. Кльоц, кльоц, кльоц промовляла мишка, слухняно бігаючи по столу, перед очима пробігали сотні сторінок пустої інфи, спами, політичні новини, і в кінці прийшла розсилка. Цю розсилку Матвій добре знав, бо приходила вона з відомого інтернет- порталу , де він сам мав часті публікації. Що ж тут пишуть колеги, так, так … «Основные разновидности кейтеринга», «Благотворительная выставка «GRAND TALENT»», «Как сделать так чтобы глянец написал об IT?», якась стаття про тендери, «Организация конференции – на личном опыте.»… сотні думок різних людей зараз лежали перед ним, одних нещадно критикували, інших трохи хвалили, деяких ігнорували. Все як і має бути, але, як автора, його лякала одна думка, для кого він пише ці статті, для кого пишуть ці статті його колеги? Хто коментує і читає їх? І чи взагалі хтось читає? Можливо всі автори варяться у власному соку, самі пишуть для себе і самі ж коментують ? Відповідей так і не знайшов, натомість отримав ще одне питання, яке тепер гризтиме голову.
Хоч бери та їдь на Тибет , виспівувати філософські мантри разом з монахами, вишуковуючи істину буття написання авторських статей…..!?
Муза не забарилась, надававши творчих копняків по творчій дупі, надвечір на столі у Шефа з’явився сценарій, а разом з ним і заява про відпустку за власний рахунок. Вихід… парк… метро… Матвій мчав на автовокзал, до старенького ЛАЗу , який мав відвезти його в глухе село, до тихої річки і запашного сіна, подалі від розпеченого міста і зайвих думок… !!!!
Коментарі до статті буду радий побачити тут.
